Я, друзья, служу на почте,
Только жаль, не ямщиком.
Я на почте не в почете,
А в грязи кручусь с совком.
Потому что здесь без блата
Не протиснешься наверх:
Минимальная зарплата,
Ни условий, ни утех.
Я, друзья, вот так, когда-то
Поступил в свой институт -
Всунул папочка по блату
Свое чадо. Недосуг
Было мне тот храм науки
Штурмовать гранитным лбом.
Все слонялся я от скуки,
Пиво пил и даже ром.
А теперь вот я с одышкой
Швабру по углам тащу
Мучаясь с утра отрыжкой,
На работу я спешу.
Блат - коварная дорога,
Вроде помощь, а потом
Он вылазит тебе боком,
Оставляя пить боржом.
Жизнь - полезнейшая штука,
И научит, и проймет,
Объяснит свою науку
И примеры подберет.
Так чего же удивляться,
Что в стране такой бардак.
Отчего порядку взяться,
Если здесь всеобщий блат?
Мудрый вождь или родитель
Не позволит чаду гнить
И тепличную обитель
Не захочет ему вить.
Не отмажет он от службы,
Не изнежит страстью ласк,
Ни по крови, ни по дружбе
Спуску он тебе не даст.
Так и Бог, друзья, поймите
Милость предварит судом,
И как праведный учитель
Нас научит, что по чем.
Потому полегче дольки
У Него ты не проси,
Пострадать ты должен сколько
Для спасения души?
И пока у нас в почете
И коррупция, и блат
Я работаю на почте,
Разгребая сей бардак.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
