Пришло Празднословие как-то к Молчанию в гости,
Без умолку стало о том и о сем говорить.
Молчание слушало – мудро, спокойно, без злости,
Лишь слезы в глазах, что могли его грусть подтвердить.
И тут Празднословие, смутившись длиной монолога,
Молчанию просто прямой адресует вопрос:
– Тебя разговорами не развлекло я немного?
Но вижу – на это совсем невеликий тут спрос.
– Да я не молчу, – отвечает Молчание тихо. –
Считаю – с момента того, как пришло ты ко мне,
Три тысячи слов ни о чем проронило ты лихо,
Тогда как за каждое слово дадим мы ответ!
– Что, что? – Празднословие в ужасе проговорило
И тут же, задумавшись, стало сначала считать.
Считало... да только к той цифре еще привалило...
Веками не может оно простой мудрости внять.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 7184 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Пожелание - Ананьин Сергей Поэтов много, я не считаю себя поэтом. Но иногда душа желает выразить боль в виде строк. Много судящих, но мало любящих, много гневающихся, но мало милующих.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
